Свято Трійця

Трійця – одне з дванадцяти головних православних свят.

Точної дати у Світлого Воскресіння немає, тому і Трійця і зелені свята відзначається щороку в різний час.

Трійця завжди припадає на неділю і є перехідним святом, у низці православних церковних свят вона завершує весняний цикл свят, через тиждень після неї починається Петрів піст.

Трійця відзначається три дні – у неділю, понеділок та вівторок. У неділю у православних храмах виконується одна з найбільш урочистих служб в році, а після Божественної літургії відбувається вечірній молебень у пам’ять про поблажливість Святого Духа на учнів Ісуса.

У понеділок православні віряни відзначають День Святого Духа.

У давнину у цей день молодь влаштовувала масові гуляння на природі – співали пісні, розкладали багаття і ворожили.

Старослов’янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців у звичаях ставити на Трійцю клечання у вигляді берізок, кленів і лип на подвір’ях, розвішувати на стріхах.

А в оселях стелити долівки запашними травами, духмяним зіллям заквітчували ікони, вікна, стіни.

Здавна Трійцю святкували дуже урочисто. З цим днем пов'язано багато прикмет та традицій. Господині травами-оберегами закликали злагоду та добробут, а дівчата ворожили. Віряни традиційно освячують в храмах різнотрав'я та воду. Вважається, що в цей день варто дотримуватися наступних заборон:

1. Проводити земляні роботи. Трійця вважається святом землі. Наші пращури вважали, що в цей день вона святкує свій день народження. Землю, церкву та будинки прикрашали свіжою зеленню та квітами. Тому важливо не займатися будь-якою земельною роботою у цей день.

2. Зрубувати чи спилювати дерева. Особливо обережно потрібно ставитись до дерев на зелені свята. Береза, горобина та верба часто використовуються у ритуалах на Трійцю. Раніше дівчата прикрашали їх стрічками, квітами та віночками. 

3. Гуляти у лісі. За народними повір’ями на зелені свята в наш світ приходять міфічні істоти - мавки та русалки. Наші пращури вірили, що вони могли нашкодити людині, тому у цей період не гуляли самі у лісі, уникали водойм та не випускали худобу на пасовища. 

4. Купатися. Існує повір’я, що у період трьох днів не можна купатися у водоймах, адже хитра русалка у будь-яку мить може затягти на дно.

5. Виконувати будь-яку домашню роботу. Прибирати дім, прати білизну, шити, різати - усю цю хатню роботу не можна робити у період Трійці. Виняток становить тільки приготування їжі для родини та домашніх або свійських тварин. 

Джерело:

https://palomnik.com.ua/trijcya

https://1plus1.ua/novyny/trijca-2021-so-ne-mozna-robiti-na-zeleni-svata

 

«Від Петрушки до Барбі»

 

Щасливе дитинство – це турбота дорослих, в цей день у дітей ще більше розваг, солодощів та веселощів. А ще День захисту дітей – це нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, щоб усі діти росли щасливими, вчилися, займалися улюбленою справою і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни.

Працівниці бібліотеки-філії №4 зустрілись з вихованцями ДНЗ №23 «Вогник». Іграшковий диліжанс «Від Петрушки до Барбі» дуже захопив малечу.

Граючись із дітками бібліотекарки розповіли дошкільнятам про їх права та обов’язки. У казковій правовій вікторині на прикладі казок роз’яснювали статті Конвенції про права дитини

Діти залюбки перегортали сторінки цікавих кольорових книжечок, а також пообіцяли неодмінно прийти в бібліотеку з мамами.

Завідувачка бібліотеки-філії №4 І. Драйна

День захисту дітей.

 

Всі ми родом із дитинства, коли малі –мріємо якнайшвидше подорослішати, а коли дорослі –з теплотою згадуємо дитинство і хочемо повернутись у ті безтурботні роки. Тому 1 червня, в День захисту дітей і дорослі, і малі із великим задоволенням святкують.

Працівниці бібліотек-філій №4 та 13 вже традиційно святкують разом із своїми читачами. Сьогодні це були учні 5-х та 6-х класів ЗОШ №14.  Калейдоскоп дитячих розваг: «Веселися, грай, книжечки читай» не залишив байдужими нікого. Бібліотекарки разом з учнями бігали, гралися, веселилися, розгадували загадки, вікторини.

Завдяки спільним зусиллям книгозбірень, депутатів Сергія Болотнікова, Максима Мураховського та педагога-організатора школи Світлани Пшеничникової ні один учасник заходу не залишився без уваги, призу та солодощів.

Захід закінчився, але ще довго діти не хотіли розходитися, адже свято є свято. А його, як звісно, багато не буває!

 

 

Найрозповсюдженіші легенди Хмельниччини.

 Українські легенди та «побрехеньки» – свідчать про глибоку народну спостережливість і, попри всю свою стислість, виблискують мальовничою яскравістю барв, іскристим гумором.

Існує чимало легенд та переказів того чи іншого краю. Майже усі вони схожі між собою, хіба що різняться деякими подробицями.

Ось кілька найрозповсюдженіших легенд Хмельниччини: «Чому жива вода дарує здоров’я», «Зцілення приходить від… дзвонів з-під землі» «Що таке Кармелюкові камені?» та інші з якими, ви, наші любі користувачі, можете познайомитись за посиланням https://ye.ua/syspilstvo/651

 

 

«Незнана Хмельниччина»: легенди і «родзинки» Сатанова

 Хмельницькі мандрівники Юрій та його дружина Катерина Даценко об’їхали усю Хмельниччину і побували у неймовірних місцях.

Вони цікаво розповідають про древній Сатанів понад Збручем, та його околиці, що безперечно є однією зі справжніх окрас нашого краю.

Незважаючи на чудернацьку назву, місто не має нічого спільного з темними силами, а історики та етнографи наводять кілька ймовірних версій виникнення такого дивного слова. Найбільш можливими є молдавський варіант, за яким Сату Нову (з молдавського) – це просто Нове Село, така собі Новосілка, котрих по області та по Україні вистачає. Друга ж версія – більш романтична, бо стверджує, що містечко засноване римлянами, адже дійсно по полях біля Сатанова і досі знаходять римські монети. На жаль, достеменна дата заснування Сатанова невідома, але перша згадка з’являється під 1404 роком, а в 1436 місто одержує Магдебурзьке право.

Від Хмельницького до Сатанова 75 кілометрів, а з урахуванням відстані до санаторію, набереться близько 85. Як бачите, до цікавого можна за годину-півтори не кваплячись дістатися автомобілем.

А ми, працівниці бібліотеки-філії №4, запрошуємо вас на цікаву онлайн-екскурсію до Сатанова, за посиланням

https://vsim.ua/Podorozhi/neznanna-hmelnichchina-10630056.html

Український народний стрій

     Народний костюм, або стрій, є не просто одягом, що носиться на певній території. Це складова народної душі, великий пласт культурного й історичного надбання нашої країни. Він так само цінний, як традиції та мова. А чи відомо вам, що кожна зі складових костюма має свою, унікальну назву, яка для нас, сучасників, є трохи незвичною та навіть може видатися дивною. Спробуймо разом розібратися в цих барвистих речах та найменнях. 

Незшитий поясний одяг

Звичайно, що кожен регіон нашої країни має свій, унікальний народний стрій. Але є в усіх костюмах певні елементи, що мають однакове походження та призначення. Так відбувається і з поясним одягом. Із назви можна зрозуміти, що це одяг, який носиться на поясі, тобто це чоловічі штани та жіночі спідниці. І якщо зі штанами більш-менш усе зрозуміло, то от спідниці – це тема окрема. Вони є зшитими та незшитими. До незшитого жіночого поясного одягу належать плахти та запаски. Переважно запаски робили двох плахтовими, із двох окремих частин: широкої однотонної задньої, що носить назву «сіряк», та вужчої, затканої кольоровим малюнком,  передньої – попередниці. Переважно плахти та запаски були з домотканої вовняної тканини. 

Також по всій території України розповсюджені фартухи-запаски, що носили зі зшитим поясним одягом, тобто спідницею. Їх виробляли з домотканого полотна, прикрашали вишивкою, нашитими стрічками.

Юпка, свита, керсетка та

Звичайно, до верхнього плечового одягу, тобто одягу, що носили поверх сорочки, належить велике розмаїття речей з різними назвами. Розглянемо деякі з них.Ц

Юпка – це жіночий піджак, чи то халат. Юпки шилися із домотканого полотна, мали приталений крій, а донизу розширювалися, завдяки вшитим у нижню частину речі, від талії, клинами-«вусами». Юпки оздоблювали декоративною тасьмою по горловині, вилогах та манжетах рукавів.

Цікавим взірцем одягу, що мав крій без розрізу по лінії плечей, тобто кроївся у так звану перекидку полотна, є гуня. Гуня є одним з різновидів чоловічого верхнього одягу, який робили з довговорсистої тканини. Вона має прямий крій та переважно відложний комірець. Край комірця, вилоги й манжети оздоблювали вишивкою чи декоративними шнурами. Гуня не має ґудзиків, а носиться на запах, під пояс. На Закарпатті гуні взагалі суцільнокрійні, їх роблять з овечої чи козячої вовни. А защіпаються вони лишень навколо шиї гачком або зав’язуються тасьмою.

Найрізноманітнішими в жіночому одязі всіх регіонів нашої країни є керсетки. Їх носять поверх сорочки. Керсетка – це безрукавка, що має різну довжину, шиються з кольорової чи однотонної тканини, оздоблюється вишивкою, декоративними шнурами. Керсетки переважно приталені, із частково відрізною лінією талії, із клинами-«вусами», вшитими в нижню частину виробу, що розширюється. Деякі керсетки защіпалися на ґудзики.

Дуже велику популярність мали свити. Це верхній одяг, що шився із сукна. Переважно свити були без коміра чи з низенькою стійкою. Залежно від району носіння довжини свити була різною і коливалася від середини литки до середини стегна. Свита – верхній одяг, що однаково використовувався як жінками, так і чоловіками.

Головні убори.

Головні убори колись носилися і взимку, і в літку. Вони мали не тільки захисні функції, а також служили оберегом для людини. Чоловіки носили шапки, брилі, а жінки – хустки та шапки. Дівчата прикрашали себе вінками. До речі, дівочий вінок мав не тільки декоративне значення, він сигналізував оточенню, що перед ними вже не дитина, а майже доросла дівчина. Велике значення мав колір стрічок, що прикрашали вінок. Так, голубі стрічки носили лише дівчата-сироти.

Джерело:

Український народний стрій [Текст] : традиції // Куля. - 2020. - №10. – С. 12-13

 

«Вікіпедія» – енциклопедія з вільно поширюваним вмістом.

 15 січня у всьому світі святкується День онлайн-енциклопедії Вікіпедія (Wikipedia Day).

2001 року Джиммі Вейлз і Ларрі Сенгер запустили онлайн-енциклопедію. Назву Wikipedia придумав Ларрі Сенгер. Він поєднав слова wiki (від гавайського «швидкий») і pedia (від «енциклопедія»).

Перша стаття українською мовою була опублікована 30 січня 2004 року.

Джерело:

https://maximum.fm/15-sichnya-yake-sogodni-svyato-tradiciyi-zaboroni-i-prikmeti_n188638

Більше про традиції, свята прикмети на 15 січня читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/15-sichnya-2021-roku-yake-sogodni-svyato-prikmeti-ta-den-angela-1704922.html

 

 

 

Сьогодні українці святкують Щедрий вечір або свято Меланки.

Увечері 13 січня, напередодні Нового року за старим стилем, українці традиційно святкують Щедрий вечір (Щедру кутю) або свято Меланки. Таку назву у народній традиції – Меланки, Маланки, Миланки – свято отримало через те, що за юліанським календарем, яким послуговуються східні православні християни на 31 грудня припадає день святої Меланії Римлянині, яка жила у Римі у ІV-V ст.

Наслідуючи українську новорічну обрядовість, вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим. До нього готують щедрий святковий новорічний стіл –  вдруге протягом зимових свят вариться кутя, але вже скоромна, а на столі мають переважати м’ясні страви (ковбаси, смажене м’ясо, печеня тощо). До багатого столу готують також млинці, пироги з сиром, м’ясом, вареники зі сметаною.

Головні святочні дійства Щедрого вечора це – щедрування, парубочі та дівочі «Маланки», «Коза». Щедрування – давній звичай традиційного народного українського новоріччя. Як тільки починає смеркати, групи щедрувальників (переважно молодь) здійснюють величальні новорічні обходи і поздоровлення, під час яких піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я й достатку на весь рік, за що й отримують щедру нагороду.

Життєрадісні щедрівки і сьогодні користуються загальною любов’ю та шаною в Україні. Хто не знає приспіву: «Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на здоров’я!».

«Меланка» – традиційний новорічний обряд, який з часом трансформувався у громадську святкову забаву, такий собі своєрідний сільський карнавал із використанням масок, перевдяганнями, розігруванням кумедних сценок-інтермедій. За давньою традицією у парубочій «Меланці» роль головного обрядового персонажа грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Дівчата також ходять щедрувати з «Меланкою»: найгарнішу вбирають як «молоду», а на роль «молодого» перевдягають у чоловічий одяг іншу дівчину. Традиційні карнавальні образи «Маланки» це – Коза (звідси пішов обряд «водити Козу»), Ведмідь, Журавель, Бик, Кінь, а також Дід, Баба, Наречений та Наречена, Коваль, Сажотрус та ін. Щедрують, водять Козу, Меланку з музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками до півночі, оскільки наступав Новий Рік, а позаяк закінчувався Щедрий вечір.

 Джерело:

https://www.unian.ua/lite/holidays/13-sichnya-2021-yake-sogodni-svyato-prikmeti-ta-imeninniki-shcho-sogodni-ne-mozhna-robiti-11281379.html

 https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3169359-13-sicna-pamatni-dati.html

  

Як захопити дитину читанням

 

Шановні батьки, бабусі та дідусі!

Бажаєте, щоб ваша дитина всебічно розвивалася, пізнавала світ, відчувала духовну єдність з родиною, мала інтерес до життя, до книги – читайте! А ще краще – читайте разом!

Чим більше ви самі читаєте вдома, тим більшою є ймовірність того, що ваша дитина полюбить книгу і буде добре навчатися в школі.

Сподіваємося, що поради Олени Павлової – шеф-редакторки «Освітня. Медіа» та авторки  комік  с-кота Інжира – найкнижковішого кота України., стануть вам у нагоді 

Приємного читання та спілкування у колі сім’ї!

 Джерело: https://osvitoria.media/opinions/25-sposobiv-pidsadyty-ditej-na-knyzhky/

 

 

 

«Із неба в український край іде зимовий Миколай»

 19 грудня відзначаємо день Святого Миколая. Свято готує нас до початку всього зимового циклу Новорічних і Різдвяних свят. Існує повір’я: якщо в переддень свята загадати заповітне бажання, то Миколай його обов’язково виконає. Тому дітки, які вже вміють писати, пишуть листи святому, в яких просять його здійснити їхні мрії. 

Чергове засідання народознавчого об’єднання «Барвінок» бібліотекарки філії №4 провели в СЗОШ №8 для 5-В класу. Подія отримала назву «Із неба в український край іде зимовий Миколай».

Діти дізналися, що Св. Миколай і насправді колись жив та допомагав бідним, а з часом він став для людей небесним заступником, чудотворцем та помічником. Бібліотекарки розповідали школярам легенди про святого, а діти у відповідь читали вірші та співали пісні про Миколая.

Захід доповнили презентацією «Тож спішіть всі до нас на свято Миколая» та тематичною виставкою «Йде Святий Миколай». Наприкінці свята дітям побажали бути щирими, лагідними, працьовитими, вчитися, своїми справами примножувати добрі діла на благо України.

Надія Васильєва, 

бібліотекарка бібліотеки-філії №4